Петриківку треба увібрати з молоком матері

Художнього керівника Центру народного мистецтва «Петриківка» ми зустріли на виставці «Український сувенір-2010». До стенду з петриківськими виробами було важко проштовхнутися: сонячні творіння сяяли у всій красі й нікого не залишали байдужими. Так само сяяли й очі нашого співрозмовника. Петриківські майстри продовжують бути оптимістами, незважаючи на скрутні для мистецтва часи.

- Пане Андрію, які символи можна назвати «коронними» для петриківського розпису?

- Петриківка – один із найбільш потужних центрів художнього розпису в Україні. Походження цього мистецтва пов’язують із появою мальованої хати. На зорі цивілізації на наших теренах з’явилися перші хати-мазанки: люди розфарбовували свої помешкання сонячними та світлими малюнками. У петриківському розписі є унікальна символіка: квітка – це не просто декоративна стилізація рослини, а найвищий прояв гармонії та краси у природі, а також колосальний символ любові до свого краю. Птах символізує світло, гармонію… Навіть орнаментальна лінія – смуга – позначала отвори до людського житла: її малювали навколо вікон і дверей. Ця лінія була магічна – такий собі оберіг, який захищав родину від заздрощів та усілякого зла.

«Людина – не пуп землі»

- Звідки у петриківському мистецтві така багатюща філософія?

- Особливості петриківського розпису пов’язані із давньою філософією життя, де людина не вважається центром Всесвіту. Людина – не пуп землі. Вона розглядається на рівні з пташкою чи квіткою, тож у цьому мистецтві є глибока мудрість, яка вчить нас шанувати природу та жити у гармонії з навколишнім світом. Якщо «копнути» глибше, ми побачимо, що петриківка показує нам певну модель суспільства і держави, в основу яких покладено давні традиції.

- Як нині почувається петриківське мистецтво?

- Петриківка вистояла всупереч усім законам фізики – можна сказати, на голому ентузіазмі майстрів. Вони вірили у силу нашого мистецтва та знайшли у собі сили об’єднатися. Раніше на петриківському підприємстві працювало сто сорок художників, які по суті були виконавцями, тобто мусили виконувати чіткі замовлення. Людина десять років поспіль могла «клепати» той самий малюнок на той самий виріб. У нас не було навіть своєї художньої ради – усе вирішували у Києві. Але й ті часи художники згадують, як манну небесну…

Нині найкращі майстри петриківського розпису працюють у нашому колективі – у Центрі народного мистецтва «Петриківка». Це єдина в Україні структура, яка зберегла ці традиції та вижила, незважаючи на різні негаразди. Зараз у нас працюють сорок художників: вони забезпечені робочими місцями та замовленнями. І це – у дуже непростий час, коли на кожному кроці ми чуємо про фінансову кризу. У нашій галузі забезпечити восьмигодинний робочий день важкувато. Чесно кажучи, це майже неможливо.

«Майстрів заганяли на конвеєр»

- Яка причина занепаду народного мистецтва? Невже українці його розлюбили?

- Протягом останніх п’ятнадцяти років у нашій державі купівельна спроможність громадян впала у десятки разів, а ціни на художні матеріали та енергоносії піднялися вдесятеро. Це призвело до руйнації цілої галузі народного мистецтва. В історичних осередках народного мистецтва – в Опішні, Решетилівці – зупинилися цілі підприємства, які працювали більш як п’ятдесят років. У них були тисячі робочих місць, вони експортували свою продукцію до двадцяти країн світу… Тепер цього немає, тож ми маємо думати про те, як «підняти» нашу унікальну спадщину.

- Чим відрізняється теперішня робота майстрів від роботи двадцятирічної давнини?

- Раніше фабрика робила дешеву масову продукцію і майстрів, по суті, заганяли на конвеєр. Результат очевидний – вона не вижила. А ми зараз робимо унікальні авторські речі, які коштують уп’ятеро більше. Але уявіть собі: неповторна річ у єдиному примірнику, зроблена майстром, якого знають у світі, коштує якісь триста, п’ятсот чи сімсот гривень. І над нею ж треба працювати не один день! Ми продаємо сувеніри за мінімальними цінами, аби хоч якось дати собі раду та підтримати майстрів.

Мистецтво чи ковбасний цех?

- Чим живе зараз Центр народного мистецтва «Петриківка»?

- Ми утримуємо будинок площею сімсот квадратних метрів, який був збудований в останніх роках Радянського Союзу нашим коштом. У нас є маленька адміністрація, яка дбає про замовлення, веде облік, проводить звітність – ми працюємо, як будь-яке інше підприємство. На жаль, і податки платимо на рівні з гастрономом чи ковбасним цехом. І це у той час, коли наша галузь ледь виживає. Було би добре, якби ті програми розвитку, які залишилися декларативними, хоча б зараз можна було реалізувати. Не знаю, чи буде передбачена підтримка галузі у новому податковому кодексі, але вона нам дуже потрібна. Взагалі-то, народне мистецтво слід було би звільнити від оподаткування років на п’ять…

- У петриківських майстрів вистачає часу на проведення виставок?

- Так, ось нещодавно ми провели виставку в Українському музеї, що у Чикаго. Тут спрацювала «народна» дипломатія: зв’язки, запрошення… Так ми там і опинилися. Крім того, зробили виставку в Ялті, Полтаві, Хмельницькому.

- А у самому приміщенні Центру є експозиція петриківських сувенірів?

- Безперечно. У нас є свій виставковий зал, де ми й виставляємо експозиції. Протягом року приймаємо сотні екскурсій, до нас приїжджають біля семи тисяч дітей! І повірте, це значно краще, ніж виховувати малечу на жорстоких фільмах, стрілянині та вбивстві, які заполонили наші екрани. До речі, гості нашого центру можуть і повчитися петриківському розпису. Кожен охочий може сісти поруч із майстром та спробувати намалювати щось власноруч: пальчиком вивести калину, котячим пензликом – травичку… Діти дуже радіють, забираючи із собою додому мальовочку, підписану власною рукою!

Ноу-хау – петриківська квочка

- Які роботи петриківських майстрів розкуповують швидше?

- Найбільшим попитом у поціновувачів петриківки користується таріль середніх розмірів. Вона може бути окрасою будь-якого інтер’єру: як домашнього, так і робочого. На тарелі можуть бути зображені або квіти, або пташки – це дуже урочистий виріб.

- А що нового є у вашому асортименті, окрім «стандартних» тарілок, дощечок та ложок?

- Наша новинка – це квочка, розписана у петриківському стилі. Навколо неї розкладені яйця, які так само прикрашені петриківкою. А ще, ми робимо декоративні пляшки: всередині дерев’яного футляру є справжня посудина, тож цим сувеніром можна користуватися за призначенням. Також із задоволенням люди купують цукерниці до столу: у них можна розкласти різноманітні ласощі та пригощати гостей. Крім того, традиційно популярні кухлі, вази, баклаги, куманці, кухонні набори.

Десятки тисяч гривень - за один витвір

- Який діапазон цін на петриківські сувеніри?

- Ціни на наші вироби дуже різні: від кількох гривень до дванадцяти тисяч. Найдешевші – писанки, ложки, дитячі дудочки. Якщо йдеться про великі унікальні речі (наприклад, про скриню, розмальовану відомим майстром, або про настінний розпис), вони можуть коштувати і десятки тисяч гривень. Інколи робота майстра тягнеться не один місяць. А ще додайте витрати на матеріали, податки…

- Чи купують петриківські вироби іноземці?

- У нас бувають окремі замовлення. Коли я проводив за кордоном низку своїх виставок, то привозив до Петриківки декілька контрактів. Це були невеликі контракти – у межах трьох-семи тисяч доларів. Але й таке «щастя» трапляється раз на рік або на півроку… Тож такі замовлення не роблять особливої погоди нашому підприємству. Наш основний споживач – це громадянин України. Це наша бідна країна, де вчитель, інженер та науковець не мають грошей навіть на хліб, не кажучи вже про художні вироби. А цікавляться нашими виробами саме люди з інтелектом…

- Творять петриківське мистецтво зараз не лише майстри вашого Центру: у цій справі намагаються вправлятися багато людей. Як ви ставитеся до «петриківців»-самоучок?

- Зараз «під петриківку» працює мало не половина домогосподарок, які залишилися без роботи. І в кожної, як в Остапа Бендера, є думка, що все буде добре, і зараз посиплються замовники та гроші мішками. Це, звісно, наївно, але справа навіть в іншому. Ті люди, які займаються підробками (використовують наші дизайни), йдуть шляхом зовнішнього запозичення. А петриківку треба увібрати з молоком матері, треба мати такий світогляд… Тільки за таких умов можна творити свою особисту, неповторну петриківку.

(с) From-Ukraine Використовуючи матеріали, зазначайте джерело.

***

Подяка: Сайту свічки оптомartcity.in.ua

Якщо вам треба буде поїхати до друзів у Бориспіль або полетіти за кордон,вас виручить! Неподалік аероморту ви можете залишити свою машину і не піклуватися про неї!

Метки: живопис