У Дрогобичі показують вишивальні шедеври Ірини Сеник

Талановита мисткиня, автор численних схем для вишивання, модельєр одягу, ревна патріотка, донька колишнього січового стрільця, багаторічний в’язень сумління… Усі ці слова – про Ірину Сеник. Тридцять три роки вона відбула у радянських таборах за свої переконання. Тридцять три роки, перебуваючи далеко від дому, вишивала українські орнаменти. Матеріали для рукоділля брала, де могла: розпускала трикотажний одяг та перевтілювала старі нитки на дивовижні узори. Так з’явилися на світ вишиті рушники, обкладинки для блокнотів та серветки від Ірини Сеник.

Нині побачити ці витвори можна на Львівщині, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї: для них тут виділили окрему залу. Частина експонатів розташована під склом, але до деяких робіт навіть можна доторкнутися. Наприклад, до чоловічих вишиванок чи стильної жіночої сукні з вишитими елементами.

Окрім «живого одягу», тут можна побачити книги авторства Ірини Сеник, у яких вона пропонувала жіночкам експериментувати з одягом і сміливо додавати до повсякденного вбрання вишиті орнаменти. Особливої уваги заслуговують стенд з вишитими мініатюрами західноукраїнських церков, а також дрібненькі схеми для вишивання релігійної тематики.

Фотографії з родинного архіву пані Ірини додають виставці «домашності». Тож попри те, що самої вишивальниці вже два роки нема на цьому світі, відвідувачі виставки залишають їй теплі повідомлення у книзі відгуків. Можливо, саме таких слів пані Ірині бракувало за життя: переслідувана радянською владою, жінка не мала спокою десятки років.

Ірина Сеник народилася у Львові у родині колишнього січового стрільця. Відтак, із самого малечку мала доступ до патріотичної літератури. Пані Ірина працювала у митрополичій консисторії, де щодня могла бачити самого Андрея Шептицького. Тодішня влада знищила її батька та познущалась над родиною: мати, сестру та брата Ірини Сеник було вислано до мерзлот Заполяр’я, де вони й загинули. За написання віршів, збирання витворів народного мистецтва та вишивання (!) арештували й саму пані Ірину. Її забрали прямо з університетської аудиторії, де вона вивчала англійську філологію.

Через двадцять три роки Ірина Сеник повернулася до України, проте їй заборонили жити у рідному місті. Пані Ірина оселилася у Бориславі. Проте 1972-го року її знову арештували. Цього разу на десять років. Лише у часи незалежної України Ірині Сеник повернули її арештовані вірші. На з’їзді Світової Федерації Українських Жіночих Організації (США, 1998 рік) Ірину Сеник було визнано однією зі ста світових героїнь.

Побачити виставку вишитих витворів Ірини Сеник можна у Дрогобицькому краєзнавчому музеї (Дрогобич, вул. Шевченка, 38) до 1 вересня. Можливо також, що виставку подовжать на довший термін.

До речі

Із вироку судової колегії в кримінальних справах Івано-Франківського обласного суду (26 січня 1973 року):

«… Протягом 1946-1970 років підсудна Сеник з метою підриву та ослаблення радянської влади виготовила ряд віршованих творів антирадянського змісту… Всі вірші містять у собі наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний лад. В них зводиться злісний наклеп на національну політику радянської держави, на радянську дійсність, а у віршах «Я собі нічого не оставлю», «Живу у невимовній тузі», «Что, товарищ» автор закликає до боротьби за повалення Радянської влади…»

(с) made-in-ukraine Використовуючи матеріали, зазначайте джерело.

***

Подяка:

Если вам нужны колеса для тележек, выбирайте прочные , с которыми любая тележка будет ездить очень долго!

Метки: вишивка