Пан Григорій народився у маленькому селі на Полтавщині. У мистецтво закохався ще у дитинстві. Коли був маленьким хлопчиком, знайшов собі забавку: коробками з-під сірників викладав на печі візерунки. Маленькому «художнику» за таку «творчість» діставалося на горіхи від мами. Та згодом жінка переконалася, що у сина – хист до малювання, і «випустила» його з сімейного «гніздечка» на навчання.

«Тоді у селі була дуже скрутна ситуація: селянам не видавали паспортів, не випускали до міста… Але мати все одно старалася «виштовхнути» нас із села, аби ми спробували шукати кращої долі», – розповідає майстер.

Пан Григорій побачив у газеті оголошення про набір студентів до Решетилівського художнього училища. «Я дуже здивувався, коли побачив ткацький станок – до того навіть не знав, як робляться ткані речі», – сміється Григорій Гринь. З-поміж трьох спеціальностей училища (ткацтво, килимарство та вишивка) він обрав другу.

Григорій Петрович закінчив училище з відзнакою. У документах значилося: «майстер-килимар шостого розряду». З цілим багажем знань пан Григорій влаштувався на роботу до художньо-виробничого об’єднання «Полтавчанка» в Опішні. «Усі дівчата, які там працювали, збіглися дивитися, як хлопчисько робить килими!» – згадує пан Гринь. Через рік він став вже художником цеху: малював ескізи для майбутніх килимів.

Радянський «неформат»

Вишивальне натхнення прийшло до пана Григорія несподівано, але не відпускає його вже багато років. «До дівчат з вишивального цеху я ходив, але на вишивку навіть не дивися, – зізнається він. – Навіть не думав, що вишивка колись стане мені  у нагоді».

Проте одного разу Григорій Гринь все ж спробував вишивати. Його співробітниця, побачивши це, спробувала відмовити майстра: «Не берися за голку! – сказала вона. – У нас є, кому вишивати – он, цілий цех дівчат сидить. А у тебе – талант художника, ти маєш малювати ескізи»… Григорій Гринь дослухався до цієї поради: почав робити ескізи схем для вишивання, і возити їх до Києва (для затвердження кожен орнамент треба було показати спеціальній художній раді).

«Екзаменація» художньої ради залишила по собі не надто приємні спогади. Система поставилася до його робіт неприязно: для того, щоб запустити виробництво вишитих виробів за ескізами пана Гриня, його орнаменти мали бути стандартними і примітивними.

Танці на руїнах

Григорій Гринь проробив на фабриці «Полтавчанка» понад сорок років. Протягом цього часу декілька разів змінювалася назва підприємства та його статус, але фабрика й надалі випускала дуже якісні товари. У народі тоді казали, що Опішня диктує моду на всю Полтавщину.

На початку дев’яностих до легендарного підприємства «завітали» невеселі часи. Спочатку колектив фабрики скоротили, потім працівників змусили піти у «відпустку» за власним рахунком, а згодом і геть закрили «Полтавчанку». «Зараз повз фабрику проходити гірко, аж серце кров’ю обливається, – каже Григорій Гринь. – У її приміщенні зробили дискотеку».

Найбільша мрія пана Григорія – відновлення українських підприємств легкої промисловості. «Наші чиновники люблять вдягати вишиванки, але чому вони не хочуть поставити на ноги ці фабрики? Хай би було одне підприємство хоча би на регіон, вже не кажучи про кожну область», – каже Григорій Гринь.

Новий період творчості

Після втрати улюбленої роботи пан Григорій дуже сумував – йому здавалося, що не за горами – кінець життя. Та одного разу, блукаючи Опішнею, побачив оголошення на стінах місцевого Музею гончарства: на роботу запрошували заступника директора, головного інженера, головного бухгалтера, фотографа та майстра з озеленення території. Зваживши свої можливості, Григорій Гринь вирішив «попроситися» на посаду садівника.

На роботу його прийняли одразу. Керівництво жодного разу не пошкодувало про це рішення: пан Григорій створював з квітів такі композиції, що відвідувачі музею розглядали їх довше, ніж виставкові експонати. «Ви ніби і тут вишиваєте, але квітами по землі», – замилувано казали йому перехожі.

Протягом чотирьох років роботи у музеї Григорій Гринь на пам`ять вивчив місцеві рослини. Ці знання йому згодом дуже знадобилися для створення схем для вишивання з рослинними орнаментами. Вийшовши на пенсію, пан Григорій почав по пам’яті відтворювати залишені колись на фабриці ескізи та малювати нові.

«Давайте не наведемо біду червоно-чорною вишивкою»…

Раніше у своїй роботі майстер використовував міліметровку, але вона згубно впливала на зір: усі клітинки мішалися докупи, їх було важко розгледіти. «А зараз – це ж просто диво! Накопіював на «ксероксі» різних клітинок, які мені потрібні (на два міліметри чи на три) – і малюю на такому папері», – ділиться художник.

«Офіс» пана Григорія розташований на його веранді: стіни завішані готовими ескізами. Сусідка, бачачи таку красу, не стримує захоплення: щоразу каже, що остання робота майстра – найкраща. «А я мовчки сідаю і роблю інший рушник, – каже художник. – Через декілька днів вона знову заходить і каже, що цей ескіз – ще кращий за попередній».

Пан Григорій робить ескізи у ніжних, «полтавських» кольорах. До червоно-чорної вишивки він ставиться з пересторогою:

Нині Григорій Гринь націлений на випуск власного альбому схем – шукає спонсорів, які допомогли би йому здійснити цей задум. Звісно, усі тисячі ескізів, які вже встиг зробити майстер, під однією обкладинкою буде важко зібрати. Але пан Григорій прагне видати принаймні частину схем, аби зберегти свою роботу для майбутніх поколінь. «Немає традиції – немає нації», – переконаний майстер.

(с) made-in-ukraine Використовуючи матеріали, зазначайте джерело.

***

Подяка:

Для людей, увлеченных спортом, нет ничего лучше, чем отличный новостной сайт о . Новости футбола, баскетбола, хоккея, тенниса и статистика результатов матчей!

Метки: вишивка