Онукам дісталися беретики

Ніна Матвієнко

Хто сказав, що доля артиста – лише репетиції та гастролі? Народна артистка України Ніна Матвієнко, попри щільний концертний графік, встигала і хендмейдом займатися. «Всі види рукоділля пробувала потрошку, але все вже залишила у спокої», – сміється Ніна Митрофанівна. Зараз її улюблене заняття – читання книг, проте колись пані Матвієнко багато творила руками.

Рукоділлям вона захопилася у чотирнадцять років. «Найпершим моїм хобі було плетіння гачком: я полюбляла плести накидочки на подушок, – згадує улюблениця публіки. – Для них використовувала котушкові нитки або невеликі клубочки – раніше такі продавалися. Коли з’явилася дочка, а потім – й онуки, я почала плести їм гарненькі берети». Після цього Ніна Матвієнко перейшла на габаритніші речі: светрики та безрукавки. Їх вистачило на усіх нащадків Ніни Митрофанівни. «Вдома досі маю дуже багато плетених речей, але зараз вже не плету: у мене дуже швидко минає азарт», – пояснює народна артистка.

Та все ж, із гачком пані Матвієнко дружила довгенько – не те, що з голкою. «1980-го року в мене з’явилося бажання щось вишити власноруч. Чекала тоді на доньку, але ще не підозрювала, що вагітна, – згадує Ніна Матвієнко. – Я спробувала вишивати під керівництвом подружки Валентини Ковальської, з якою ми тоді були у Криму. Вона вишивала рушник, то я подумала: «а мені чому не спробувати?» Взяла собі половину рушника: думаю, вишию маленький шматочок, а там – подивимося…»

Нині доріжка, вишита руками народної артистки України, зберігається вдома в її сестри. «Не знаю, як зараз, але раніше рушник лежав у неї біля дзеркала. Це єдине свідчення того, що я колись щось вишивала», – каже Ніна Митрофанівна.

Чоловік Ніни Матвієнко – Петро Гончар, директор Музею Івана Гончара. Незважаючи на те, що у такому оточенні «на роду написано» займатися гончарством , свої сили у цьому ремеслі народна артистка спробувала лише торік. «Минулого року ми були на Одещині і зайшли у гості до справжньої гончарихи – жінки, яка займається гончарством, – ділиться Ніна Мирофанівна. – Вона саме поставила глину, то мені залишилося лише спробувати формувати глечик».

Зараз Ніна Матвієнко більше любить купувати рукодільні речі, аніж робити їх самотужки. «Просто не можу пройти повз гарну річ! – Зізнається вона. – Одного разу я побачила рушник, вишитий червоним по білому – він виглядав, наче річ з великою історією. Взагалі-то, червоний колір я тоді не дуже сприймала, але рушник просто причарував мене! Я переконана, що з віком у людини відновлюється зв`язок з природою, з пращурами, з тим мистецтвом, яке побутувало колись…»

У Ніни Митрофанівни є невеличка колекція творів ручної роботи. Вона могла бути більшою, але народна артистка старається менше тримати і більше віддавати. «Все, що мали, ми віддавали до музею. Хоча на дачі дещо зберігаємо: ікони з батькової колекції, подарунок від мого друга з Трускавця – Івана Скибака – греко-католицька ікона на склі… – перелічує наша співрозмовниця. – Звісно, є й вишиті рушники, які я колись купувала. Я знаю, що колись відійду… Переконана, що треба залишати по собі якісь подарунки () онукам. Варто дарувати саме рукотворні речі: все інше пропаде, розіб’ється… А ось ці речі – вічні».

Метки: VIP-рукоділля