«Поки я не скажу, що роботи вишиті, ніхто не вірить!»

Майстриня, з якою ми вас сьогодні познайомимо, захоплюється вишивкою від самого дитинства. Вона перепробувала усі техніки вишивання, але зупинилася на гладі: саме її вважає найулюбленішим способом творіння малюнку на тканині. Нині Олеся Сахро – знана вишивальниця, яка працює у власному неповторному стилі: вона вишиває гладдю на органзі. Цей напівпрозорий матеріал дозволяє майстрині створювати об’ємні роботи, вишиті у два шари. У Києві нещодавно відбулася виставка вишитих картин Олесі Сахро «Від світла до світла». Саме там, в оточенні неповторних робіт вишивальниці, ми з нею зустрілися та поговорили про творчість.

- Пані Олесю, як Ви прийшли до новаторського способу вишивання? У цій техніці творите лише Ви?

- Наскільки мені відомо, окрім мене, такого більше ніхто не робить. Це не гладь у чистому вигляді: якщо гладдю вишивають шовковими нитками, колір нашаровується на колір. А в мене такого немає: вишивка виходить різнокольорова, але в один шар. Я тривалий час спілкувалася з художниками і дуже полюбила картини, написані маслом. Відтак, дуже хотіла повторити ці роботи у вишивці.

«Мене нікому було вчити»

- Скільки років ви займаєтеся цим мистецтвом?

- Вишиваю я давно – змалечку. Щоправда, був період, коли я закинула цю справу і подалася у бізнес. Але десь п’ять-шість років тому повернулася до улюбленої справи і почала займатися нею по-серйозному. Мене нікому було вчити: у книжках якась інформація є, але це не те, що мені потрібно… У результаті, довелося просто пробувати вишивати так, як я хочу, і щоразу покращувати результати. У кожній моїй роботі виникає якийсь новий нюанс, який я потім починаю використовувати у подальших картинах.

- Ваші роботи нагадують театральні декорації: під верхнім вишитим шаром прозорої органзи видніється ще один шар… Як Ви дійшли до багаторівневої вишивки?

- Колись давно мені подала цю ідею мисткиня Ярослава Ткачук: вона налаштувала мене своїми роботами. Ярослава не лише тче гобелени, а й робить неймовірні батіки. Це мені так сподобалося, що я вирішила працювати у напрямку багатошаровості. Якщо тканина прозора, то можна «гратися» і робити об’ємні картини: наприклад, так, як я зробила у «Маках».

- У своїй роботі Ви використовуєте французькі нитки. Чому саме вони Вам більш до вподоби?

- По-перше, у цих ниток велика гама кольорів. Крім того, нитка дуже якісна. Я використовую дійсно французькі нитки, а не підроблені. На жаль, те, що продається під їхнім виглядом в Україні, вироблено або у Туреччині, або ще десь… Інколи мені доводиться докуповувати нитки певних відтінків в українських магазинах (коли цих кольорів не вистачає для завершення роботи), і я одразу помічаю, що їхня якість геть інакша. Пробувала шити шовком, але мені не сподобалося. А от французькі нитки – це для мене ідеальний варіант.

Вишиті квіти хочеться нюхати

- Мабуть, Вашими першими критиками були близькі люди. Що вони казали про Ваші роботи?

- Головний мій критик – це мама: кожна нова робота їй подобається більше за попередню. Крім того, критиком є батько моєї дитини: для нього всі мої роботи погані і ніякі (сміється. – Авт.). Також критикує картини мій син: інколи він каже, що я могла би зробити краще.

- Який найбільш незвичний комплімент роботам Вам доводилося чути?

- Таких історій дуже багато. Одного разу до мене приїхала приятелька, яка «крутиться» у художніх колах. Ми поспілкувалися, походили по хаті і пішли до міста гуляти. Вона спитала в мене, над чим я зараз працюю. Я відповіла, що над тією незавершеною «Мадонною», яка стоїть у мене в хаті, приперта до стінки. Вона каже: «Це ж намальована картина!..» Довелося ще раз показати їй картину. Ми знову прийшли до мене додому: капці полетіли в один бік, моя приятелька – в інший. Підбігла до роботи і мало не встромила у неї носа: «Це не може бути вишивка!..»

Поки я не скажу, що ці роботи вишиті, ніхто не вірить! А коли я ще й покажу, що обидва боки вишивки у мене однакові (шию на люстро), то люди не стримують свого захоплення. Коли я зробила об’ємну роботу «Маки», одразу показала їх Ярославі Ткачук. Перше, що вона зробила – піднесла їх до носа, аби понюхати. До речі, один з тих маків вишитий шовком, а інший – французькими нитками. Другий виглядає набагато живішим!

Робочий день вишивальниці – дванадцять годин

- Ви вже зупинилися на саме такій вишивці чи хочете спробувати ще якісь рукодільні експерименти?

- Я ще не знаю, чого хочу більше… У мене була ідея зробити серію Мадонн. Зараз у розробці маю декілька картин із Мадоннами, серед яких – і Мадонна у гуцульському стилі. Але дуже багато людей говорять, що мені варто перестати займатися копіями, а вже розпочати щось своє… Я не художник – малювати не вмію… Але думаю над цим варіантом.

- А як виглядає цей процес створення робіт? Як твори живопису стають вишивкою?

- Я перемальовую контури картини і потім підбираю нитки різних відтінків, які би підійшли до конкретної роботи. Це творче осмислення картини: наприклад, композитор написав музику, поет – пісню, а різні співаки різними голосами її виконують. Так само – і у мене.

- У Вас не виникало бажання «сховати» Ваші роботи під рамками? Аж серце кров’ю обливається від думки, що вони можуть припасти пилом або намокнути!

- Ці роботи прекрасно перуться: їх можна випрати і знову помістити у рамку. А загалом, нитки, якими я вишиваю, не вицвітають, тож мої роботи – довговічні.

- Яка Ваша найбільша вишита картина?

- Це одна із моїх перших робіт – «Дівчина-Весна» Альфонса Мухи. Її розмір – 1м. 20 см. на 45 см. Але найважчими роботами стали дві Мадонни: там лише для обличчя я використала біля сорока відтінків ниток. На кожну Мадонну я витратила десь по півтори тисячі годин.

- Нічого собі! Це ж скільки потрібно вільного часу на такі шедеври!..

- Зараз я можу собі це дозволити, адже займаюся лише вишивкою. Якщо я не «балуюся», а дійсно сідаю за роботу, то витрачаю на вишивку мінімум дванадцять годин на день. А буває й шістнадцять…

- А як рятуєте спину і очі від перевантаження?

- Тьху-тьху, з цим у мене проблем немає. Освітлення мусить бути хорошим – це обов’язкова умова. Якщо мені треба вишити певну частину роботи вдень (наприклад, чотири-п’ять півтонів, які переходять один в інший), то я роблю це вдень. Але мені набагато простіше шити вночі: тоді спокійніше, ніхто не заважає… Діти надворі не кричать, кури не квокають, півні не кукурікають… Коли є натхнення до роботи, я навіть не помічаю, як плине час. Лише чую мамин голос: «Лесю, вже четверта година! Пора спати!» Дивлюся на годинник – і дійсно, вже четверта ранку!..

«Скоро презентую свою картину дизайнеру Кензо»

- Пані Олесю, Ви робите лише декоративні роботи чи у Вас є і прикладні витвори?

- Цього всього у мене вдома ціла хмара! Більше того, надцять років тому ми з моїм коханим чоловіком робили виставку одягу у рамках фестивалю «Золотий лев»: я вишивала бісером ботфорти (зверху і практично донизу) та головні убори, оздобила мережкою сорочки. Ці речі демонстрували балеруни оперного театру, для цього дійства була спеціально написана музика… Постановка була дуже цікава!

А серветками та скатертинами зараз захопилася моя мама. Вона мені каже: «Твої роботи – це несерйозно. Краще покажи мені, як робити отут мережку. Повирізай дірочки, а потім іди вишивати картини».

- Ви залишаєте роботи у себе в оселі чи даруєте їх, продаєте?

- Декілька моїх робіт вже продані, є й подаровані… Одна з моїх робіт подарована кронпринцу Карлу Габсбургу-Лотрингену, дві роботи «живуть» у США, дві – у Росії. Є також мої картини у Києві та Львові. Зараз я призупинила «дарувальний етап», адже одна робота займає дуже багато часу. Цього року я розпочала виставкову діяльність, а на одну виставку треба привезти хоча би десять-дванадцять робіт…

- Цікаво, як сприйняв Вашу творчість кронпринц Карл?

- Здається, кронпринц Карл спочатку не зрозумів, що моя картина – вишита. Він презентував у Львові свій фонд, і мене запросили туди. Звісно, на уродини не пасує йти без подарунка, тож я вирішила зробити йому невеличкий презент – подарувала свою картину «Чорнобривець». Коли йому пояснили, що це вишита картина, він дуже зрадів: по-перше, це вишивка, а по-друге, її подарувала мешканка Коломиї! У династії Габсбургів є певні сентименти до Коломиї: свого часу Франц Йозеф перебував у нашому місті з військами, і саме тут вони з дружиною зачали дитину. Батько Карла – Отто – є двоюрідним онуком Франца Йозефа. Тому коли представники цієї династії чують щось про Коломию, неймовірно радіють.

До речі, я скоро презентую свою картину відомому дизайнеру Кензо: він вперше приїде до України на Lviv Fashion Week, який триватиме з 28 по 31 жовтня у Львові. Ми домовилися з організаторами, що я подарую йому одну роботу. Я зробила картину «Маки», але ще не впевнена, подарую її чи якусь іншу роботу…

- Знаю, що Ваші роботи бачив і Отець Дмитро Блажейовський. Розкажіть, як це сталося і як на Ваші твори відреагував цей феноменальний чоловік?

- Народний майстер вишивки Микола Симчич у липні цього року відкривав персональну виставку з нагоди сторіччя Отця Блажейовського. Микола запросив мене, як гостю, з моїми двома «Мадоннами». Вони висіли на виставці обабіч портрета Отця. Коли отцеві показали мої роботи, він сказав, що вони дуже гарні, але є одна проблема: їх ніхто не зможе повторити.

Патент – не за горами

- Скільки можуть коштувати Ваші роботи? Ви витрачаєте на них різну кількість матеріалів і часу, але все-таки, яка середня вартість цих картин?

- Мої картини – дуже дорогі. Ціна квадратного сантиметру найпростішої роботи – від трьох доларів. Все залежить від складності роботи: один сантиметр може коштувати й чотири, і шість доларів.

- Ви хотіли би створили власну школу вишивки?

- Спочатку я мушу запатентувати свою техніку (вже маю такий намір). Але вже зараз у мене є пропозиція від Центру української культури і мистецтв, що у Києві. Мені запропонували бути «мамою вишивки в Україні» – викладати у школі вишивки. Не знаю, що з цього вийде, але плани такі є.

- Наскільки вишивка поширена у Вашому рідному місті – у Коломиї?

- Вишивка у Коломиї дуже поширена. Усе вишите, що продається у Києві, зроблене у нас. Раз на тиждень у Коломиї буває нічний базар, на який сходяться вишивальниці з усіх навколишніх сіл та продають свої вироби. Там закуповують вишивку і для київських сувенірних магазинів.

- Що плануєте на найближчі півроку?

- Моя виставка буде на Lviv Fashion Week, потім – у музей отця Блажейовського у Львові. Згодом планую зробити виставку в Івано-Франківську. Після цього, напевно, вже зупинюся і буду працювати: наступного року хочу повезти виставку до Москви.

У публікації використані фотографії maxcab та з особистого архіву майстрині.

***

Спонсор запису:

Время подумать о презентабельном виде вашего здания! Не забудьте о мытье фасадов: и мойка фасадов поможет превратить избушку на курьих ножках в настоящий дворец!

Метки: вишивка