Історія про те, як п’ять майстринь змогли відстояти рідне мистецтво у тоталітарній державі

Петриківський розпис

Народне мистецтво почало зазнавати гонінь на початку минулого століття – тільки-но до України прийшла радянська влада. Можливо, особисто проти митців тодішня «верхівка» нічого й не мала, але ж народні умільці вели приватний промисел, відтак – були «ворогами народу». «Величезна тоталітарна держава боролася з приватною власністю. Тож того народного майстра, який розписував хати на замовлення, почали переслідувати як найбільшого злочинця», – розповідає художній керівник Центру народного мистецтва «Петриківка» Андрій Пікуш.

Незважаючи на владні утиски, петриківський живопис продовжував існувати. Щоправда, у «підпільній» формі. Лише 1936 року у Петриківці «легально» створили державний навчальний заклад – Школу декоративного малювання. Юні таланти навчалися там два роки.

Освітній заклад проіснував лише п’ять років – до буремного 1941-го. «По війні його ніхто не відновив, а директора школи репресували», – каже Андрій Пікуш. Та художня школа залишила неабиякий слід в історії. «Лише завдяки її існуванню відновилося мистецтво Петриківки, – переконаний пан Пікуш. – П’ять випускниць закладу переїхали жити до Києва. Вони брали участь у різноманітних виставках, поки їх не помітила мерія»…

Тодішні чиновники попросили талановитих майстринь долучатися до створення сувенірної фабрики. «Так петриківка увійшла до художньої промисловості, – каже наш співрозмовник. – У Києві ще з тих часів існує сувенірна фабрика, в основі якої лежать традиції петриківського розпису. Хоча це вже «пиво», яке десять разів розвели водою».

Петриківський сувенір - тарілка

Цікаво, що завдяки столичній сувенірній фабриці відновили мистецтво й у самій Петриківці. Коли завод пропрацював одинадцять років, чиновники спорядили спеціальну художню комісію до Петриківки – шукати майстрів цього мистецтва. «По колгоспах знайшли людей, які до війни навчалися в отій школі, зібрали їх у сільському клубі, видали акварель та папір і сказали: «Ви звільнені від колгоспної роботи. Через місяць відбудеться семінар, переможці якого поїдуть до Києва переймати досвід майстрів. А потім створимо сувенірне підприємство у самій Петриківці», – ділиться Андрій Пікуш. – Тож фабрику в Петриківці відкрили 1958 року».

З часу відкриття фабрика зазнала певних трансформацій: змінювалися назва, статус підприємства, збільшувався та скорочувався штат працівників… Нині на базі цієї фабрики діє Центр народного мистецтва «Петриківка». Тож хтозна, чи чули би ми зараз про петриківський розпис, якби не п’ять відданих своїй справі майстринь, які у скрутні часи змогли переконати чиновників, що петриківка мусить жити.

(с) made-in-ukraine Використовуючи матеріали, зазначайте джерело.

***

Подяка:

Собираетесь завести домашнего любимца и уже выбираете подходящую породу собак? Тода знайте, что  будет самым лучшим и жизнерадостным питомцем!

Метки: живопис