Спеціально для читачів нашого сайту працівники музею-квартири Павла Тичини провели нестандартну екскурсію цим помешканням та продемонстрували унікальний срібний експонат, який ніколи не показують відвідувачам

Сьогодні, 27 січня, виповнюється сто двадцять років від Дня народження Павла Тичини. Ми знаємо його, передусім, як ліричного поета, проте Павло Григорович був також відмінним художником та музикантом. Крім того, йому довелося попрацювати у владній верхівці: він був Головою Верховної Ради УРСР, а також Міністром освіти колишньої республіки. На державній роботі Павло Тичина отримав простору квартиру у центрі Києва – на вулиці Терещенківській, 5. Зараз там – літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, який прикрашають десятки унікальних виробів вжиткового мистецтва.

Біля входу до музею стоїть дорожезне авто. Музей сусідить з офісами та приватними помешканнями, які вже давно стали «золотою жилою» для своїх господарів. Дух минулого сторіччя у цьому під’їзді береже лише меморіальне помешкання. Відчинивши височенні двері, потрапляємо у світ скрипучого паркету та запаху запилюженої бібліотеки. Екскурсію музеєм нам погоджується провести завідувач фондами Григорій Донець.

«Тичину дуже любили на Заході України, адже це була дивина: Міністр освіти – справжній українець, – розповідає Григорій Григорович. – Тому задаровували його виробами ручної роботи». Справді: навколо нас – дуже багато різьблених сувенірів із дерева. На робочому столі в одній з кімнат квартири стоїть цілий канцелярський набір, мистецьки вирізаний майстрами з Косова. Його подарували Павлу Григоровичу на 55-річчя вчителі Гуцульщини. Пам’ятний  надпис «Любимому наркому освіти України…», що міститься на одній з цих шкатулок, говорить сам за себе.

Поряд із канцелярським набором прилаштувався глечик із косівським розписом – розфарбований зеленим, коричневим та білим кольорами.

У цій же кімнаті зберігають ексклюзивну бандуру, яку спеціально для Тичини замовляли на Чернігівській музичній фабриці у майстра Козаченка. Бандура прикрашена радянською зіркою. Це – дещо дивне поєднання, та все ж: саме цей подарунок отримав Павло Тичина на один з ювілеїв.

Навпроти бандури стоїть темненький глечик, на перший погляд, непомітний. Завідувач фондами розповідає: це – подарунок із Вірменії. Презентувала його Тичині ціла делегація! Ще б пак, адже цей глечик – археологічна знахідка, якій, за даними вірменів, аж дві тисячі років.

На стінах коридору красуються декоративні тарілочки. Ось ця, зелена, родом з Василькова.

Другу кімнату музею прикрашають яскраво-червоні тарелі, яким вже виповнилося шістдесят років. Це – справа рук київської художниці Ніни Федорової, яка також оформлювала станцію метро «Хрещатик». Її майстерня була розташована у Києво-Печерській лаврі.

А це – пам’ятний кухоль, він також із Вірменії. Загалом, у цій країні Павла Тичину дуже поважали: він знав вірменську мову та перекладав із неї літературні твори. Нині в Єревані навіть є вулиця, названа на честь нашого поета.

Є в помешканні Павла Тичини й ляльки. Ось ці, наприклад, стережуть книги.

Дивакуватого баранця подарував сам Григорій Вірьовка, з яким Павло Тичина навчався у бурсі та духовній семінарії. У цьому «звірі» може вміститися вісім літрів напоїв. Автор чудернацького пристрою – Дмитро Головко, відомий художник-кераміст.

Пляшка, зроблена зі знаменитого гутного скла, зображує ведмедя з довгим хвостом, який настільки захмелів, що аж схопився за голову. Фахівці припускають, що ця пляшка зроблена ще у 18-му столітті.

А це – не просто вишивка у рамці. Робота має ще й практичне значення: це – піднос. Звідки ця майстерна вишивка взялася у цій квартирі, достеменно ніхто не знає. Мистецтвознавці, які вивчали цей експонат, переконалися лише в одному – орнамент вишивки – буковинський.

Цей набір теж має своє призначення. Перед вами – набір для паління: попільничка та окремі відсіки для коробки з сірниками, сигар та сигарет. Щоправда, Павло Григорович ніколи не палив, тож подарунку не судилося бути використаним за призначенням.

Другий різьблений канцелярський набір розташований у знаменитій бібліотеці поета – на робочому столі, розташованому посеред височенних стелажів з книжками. Цей набір також має пам’ятний підпис: «Народному комісару освіти від вихованців дитбудинку Дрогобицької області».

Оцей неймовірний вишитий гладдю портрет – справа рук мисткині Катерини Костиркіної. Свого часу вона також вишила портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки. Ця жінка була художницею, проте через проблеми зі здоров’ям (алергію на фарбу) мусила покинути улюблену справу. Пристосувавшись до голки з нитками, Катерина Костиркіна почала творити вишиті дива. До слова, розмір цього портрета – приблизно метр на півтора. Цікаво, що частину роботи, яку можна прийняти за паспарту, теж вишита.

Провідний майстер-різьбяр Василь Петрів виготовив для Павла Григоровича ексклюзивну дерев’яну таріль, прикрашену рядком вірша поета.

Ексклюзивно для читачів нашого сайту з надр музейного фонду дістали експонат, який раніше ховали від людських очей. Це – розписана срібна таріль (діаметром десь 30 см), яку Павлові Тичині подарувала делегація з Єгипту. Тоді наш поет очолював Верховну Раду. Ну що, хто розшифрує єгипетські надписи?

Ці писанки з Чернівців – доволі важкенькі. Справа в тому, що вони зроблені на основі не видутих яєць: увесь вміст розмальованих шкарлупок вже давно згустився.

Дивіться, як підписаний цей сувенір:

Ну що, сподобалася наша віртуальна екскурсія? Мусимо сказати, що це – лише маленька частина Тичинових скарбів. Приходьте до музею – побачите ще більше

Метки: вироби з дерева, вироби з металу, вироби зі скла, вишивка, лялькарство, писанкарство