«Навіть не порівнюю мотанку з барбі»

У руках нашої сьогоднішньої співрозмовниці народжується цілий ляльковий світ. Її мотанки вражають своїм характером: кожна лялька – ніби жива істота. Валентина Олійник робить ляльки лише півтора роки, а їх вже нахвалюють знані лялькарки та колекціонери мотанок. Майстриня явила на світ вже більш як двісті ляльок. Деякі з них стежили за нашою розмовою, в якій мисткиня розповіла про китайців-лялькарів, пошуки старовинної тканини по селах та про сувенірний «конвеєр» Андріївського узвозу.

«Коли маєш велике бажання, простір сам відчиняє двері»

- Валентино, розкажіть, як Ви почали виготовляти мотанки.

- Спочатку оберегову ляльку подарували моїй мамі. Це була лялька з Росії, зроблена вузликовим способом. Вона мені сподобалася, але я не одразу захотіла створювати ляльки. А потім раптом відчула такий сильний поклик! Хочу мотати, і все!.. Мої перші ляльки були зроблені з соломи та рафії: я намагалася робити і так, і сяк… Згодом почала вишукувати інформацію про лялькарство. Російську ляльку я вже бачила, тож мені стало цікаво, які ляльки робили в Україні. І тут я пропала (сміється. – Авт.). Мені відкрився настільки багатий світ!.. До того я навіть дечого не знала про себе. Я почала робити ляльки за різними технологіями. Найперша мотанка далася мені неймовірними зусиллями. Я вклала у неї стільки часу та енергії!.. Мені здається, вона досі тримає все це у собі. Звісно, я починала, як і всі інші майстрині: спершу робила мотанки для подарунків близьким людям.

- Після «дарувального» етапу, напевно, у ваших мотанок з’явилися і покупці…

- Так, потім до мене почали звертатися різні люди й просити, щоб я зробила мотанки і їм. Далі почалися ярмарки, фестивалі, робота з дітьми, співпраця з благодійними фондами… Коли маєш у собі велике бажання, простір сам відчиняє двері. Зараз мої ляльки вже мешкають і в Америці, і у Франції, і у Польщі… Я пишаюся тим, що деякі з них перебувають у приватних колекціях, тобто, їх купують люди, які щось тямлять у лялькарстві. Коли я лише починала мотати ляльки, це була моя найбільша мрія. Я дивилася на деяких лялькарок із дуже захопленими очима. Тепер я часто з ними спілкуюся: це люди, які допомогли мені відкрити чарівний світ лялькарства.

- На яких фестивалях та акціях можна було зустріти Ваших лялечок?

- Я привозила мотанки на цьогорічні фестивалі «Країна мрій», «Рожаниця», частенько показувала їх у Пирогові, була на фестивалі імені Чубинського під Васильковим… Ми з Валентиною Бердник-Сокоринською робили там майстер-класи для дітей. Крім того, я була на фестивалях у маленьких селах. Раніше навіть не знала, що такі існують. Дуже приємно, що маленькі містечка та села проводять подібні дійства та намагаються підняти культуру.

В ляльки може «боліти зубчик»

- Останнім часом навколо мотанки утворився справжній ажіотаж. Ви, як лялькарка, це відчуваєте?

- На власному досвіді бачу: до ятки на ярмарку підходять ті люди, яким потрібна саме ця лялька. Виходить, що мотанка обирає власника сама. Дуже багато покупців ляльок стали моїми друзями після розмов про мотанки. Те, що лялька стала популярною, відчувається. Але також можу сказати, що людям бракує знань про ляльку.

- Тобто, деякі люди навіть не знають, що таке мотанка?

- Дехто неоднозначно сприймає ляльку. Тоді доводиться пояснювати, звідки ця мотанка прийшла і що вона в собі несе. Це ж наша культура, наш побут, наші пращури… Коли людина купує мотанку, вона повинна знати, що це – не просто гарна, натуральна іграшка для дитини. Ігрові функції в цієї ляльки дійсно є, але вони – далеко не основні. Тому, даючи дитині в руки ляльку, хочеться якнайбільше розповісти їй про значення мотанки. Власне, я намагаюся це зробити і на майстер-класах, які проводжу для малечі.

- Багато дітей приходять на майстер-класи з ляльки-мотанки?

- Так, багато.

- Це означає, що у нас достатньо свідомих батьків, які за руку приводять своїх дітей на корисні заняття?

- Хочеться у це вірити… Майстер-класи завжди формуються по-різному: батьки ініціюють заняття не завжди. Інколи це відбувається на прохання шкіл. До речі, випадки, коли дитину приводять за руку, трапляються дуже рідко.

- Як діти ставляться до процесу виготовлення мотанки та до самого результату?

- Загалом, виготовлення ляльки – досить складний процес: минув деякий час, поки я інтерпретувала його для дітей. Наприклад, не кожна дитина може впоратися з хрестом. У п’ять років його зробити складно. Тому в мене є спеціальна «дитяча» лялечка, яку ми мотаємо разом із малятами.  Вони сприймають уроки дуже радісно. Мотанка – це дуже цікавий образ, творчий підбір кольорів… Я ніколи не заважаю дитині підбирати кольори: це така втіха, коли лялька виходить по-дитячому яскравою! Малеча дуже серйозно ставиться до мотанки. Наприклад, одна моя учениця, зробивши ляльку, почала шкодувати її: мовляв, у неї «болить зубчик». Виявилося, що в ляльки одна щока вийшла більшою – це викликало в дівчинки асоціацію з «хворим зубчиком». А ще, діти люблять прикрашати ляльок намистом та робити їм зачіски. Дівчаток дуже важко вмовити не розчісувати мотанкам коси! (сміється. – Авт.)

- Якщо дівчат настільки захоплюють мотанки, то, можливо, вони згодом витіснять ляльок барбі?

- Однозначно, мотанка може стати альтернативою барбі. Але я навіть не порівнюю мотанку з барбі. Для мене барбі – це лялька з іншої культури. Що та культура може принести українській дитині? Можливо, вона може навчити чомусь, але це у жодне порівняння не йде з тим, що може дати мотанка. Барбі – лялька гарна, але порожня. Вона не має жодного наповнення. А мотанка всуціль наповнена сенсом та символами: вона має обличчя ляльки, але насправді це – істота. Мотанка – це цілий світ.

«За місяць треба було зробити двадцять тисяч ляльок»

- Зараз мотанки стають все більш популярними: на етнофестивалях їх можна побачити майже на кожній розкладці…

- Цьогоріч на «Країні мрій» ляльок було дуже багато. Але приємно, що усі вони були різні. Це неймовірна райдуга кольорів, стільки матеріалів… Якщо підійти до кожної ятки та придбати в кожної майстрині по ляльці, вийде надзвичайно різноманітна колекція!

- Ви не боїтеся, що через підвищений попит ці ляльки втратять свою унікальність, і за їхнє масове виробництво, в решті решт, візьмуться китайці?

- Я можу собі уявити кімнату, в якій сидить чоловік двадцять китайців і ретельно намотують ляльки. Але це скоріше гумор, я виключаю такий момент. Мені одного разу пропонували виготовляти мотанку масово: за місяць треба було зробити двадцять тисяч ляльок. Скажіть, це можливо? Якщо мотанку будуть виробляти масово, то це вже не буде мотанка. Це буде лялька-сувенір, подібна до мотанки. Про цю ляльку можна буде сказати: «Щось таке схоже колись робили вручну»… Найбільший скарб мотанки – те, що її роблять власноруч.

- Але ж іноземні виробники вже взялися за українські сувеніри… Наприклад, на Андріївському узвозі можна побачити сувенірних козачків з вузькими очима.

- Андріївський узвіз зараз, на жаль, орієнтований на туристів. Власне, тому тамтешні продавці шукають сувеніри, які можна придбати дешевше, а продати дорожче. Говорити про те, що там стоять майстри з золотими руками, важко. Там є такі, але їх значно менше, ніж звичайних реалізаторів сувенірної продукції. Хотілося би прийти на Андріївський узвіз та побачити там справжнього майстра своєї справи, який з гордістю продає вироби у власній країні. На жаль, таких майже немає. Хоча з давніх-давен саме Поділ вважали осередком ремісників. Андріївський узвіз – це місце майстрів, але зараз він втрачає цю привабливу атмосферу. Там багато китайських виробів, та й вишиванки вже фабричного виробництва… Узвіз став штучним, бо люди на ньому просто заробляють гроші. На козачках із вузькими очима можна досить непогано заробити, тому більше нікого нічого не цікавить. Мені було би соромно продавати іноземцю такий сувенір, який не несе у собі української культури.

- Не секрет, що іноземці відвідують не лише Андріївський узвіз, а й деякі етнічні фестивалі. Коли Ви брали у них участь, відчували увагу до своїх ляльок з боку гостей України?

- Безперечно. Іноземці дуже цікавляться мотанками. Я щедро ділюся з їхніми новими господарями своїми знаннями: намагаюся дуже детально розповісти про значення ляльок. Мені не байдуже, що люди думають про моїх ляльок. Я хочу, щоб усі знали, що саме це – українська лялька, яку роблять вручну. Ось дивіться, який прекрасний хрест на обличчі (майстриня показує мотанку. – Авт.). Він дуже інформативний: за цим хрестом можна сказати багато чого про цілу культуру. Наша країна – одна з небагатьох, де ляльок роблять з хрестом. Російська лялька такого хреста не має – її роблять з чистим обличчям. Нам є чим пишатися, є, що показувати. Коли наші майстрині виносять свої вироби, то аж очі розбігаються!

«Ставлю мотанки там, де їм подобається»

- Деякі мотанки прийнято ховати подалі від людських очей, а деякі можна ставити на видноті. Як відрізнити ці два типи ляльок?

- Якщо ми говоримо про ляльку, яку ви власноруч мотаєте для своєї родини, то краще за вас ніхто не зможе визначити місце для неї. Це суто інтуїтивний момент. Якщо ви робите ляльку-оберіг для своєї дитини, краще покладіть її до колиски та не показуйте чужим очам. Світосприйняття відбувається через очі… Можливо, людина й не хоче робити нічого негарного, але буває, що така думка чомусь пролетить. Тому оберіг краще не показувати нікому. Якщо ваша лялька – добра ґаздиня, яка зустрічає гостей та стоїть на столі під час чаювання, то чому ж її не показати? Таку мотанку треба робити яскравою, щоб чийсь негатив, який, знову ж таки, «виходить» через очі, міг відбитися від ляльки. Яскраві кольори забирають увагу на себе, тому не зовсім гарні думки відходять самі по собі. Мотанку, яку ви зробили для себе, краще сховайте: не показуйте нікому і не давайте в руки. Не треба, щоб вона збирала у собі різну енергетику.

- А де краще ставити мотанку-ґаздиньку? На вході до оселі чи у кімнаті?..

- Я ставлю свої мотанки там, де їм подобається. В моїй оселі ляльки є в кожній кімнаті. Навіть на кухні є дві: одна стоїть на столі біля входу, а друга – в кутку біля горщиків. Вона робить там якісь свої справи, переймається домашніми клопотами. З розташуванням мотанки можна й проекспериментувати, але виходячи з мети – навіщо ставити ляльку саме тут?

«Мотанка має показувати, звідки вона прийшла і куди йде»

- Деякі лялькарки роблять мотанок зі стареньких клаптиків, які вже полежали у скрині декілька десятків років. Інші майстрині визнають лише нові матеріали, за допомогою яких ляльку можна зробити «з чистого аркуша». А які матеріали обираєте Ви?

- Я позитивно ставлюся до обох цих думок. Дуже люблю старі речі «з історією», але в цієї історії може бути й інший, зворотній бік. Якщо ви спілкуєтеся з людиною, якій належала певна річ, це одна справа. Але якщо ви не знаєте попереднього власника? Може бути, що тканина гарна, а її власником була, м’яко кажучи, не дуже добра людина. Я у такі речі вірю: одяг бере на себе енергетику власника. Тому перед використанням таких матеріалів їх треба певним чином очистити. Є багато майстрів (і я теж була серед них), які збирають матеріал для своєї творчості по селах: спілкуються з людьми та вишукують старенькі клаптики зі скринь. У цьому немає нічого поганого. Моя мотанка поєднує у собі і старовинні тканини, і сучасні. Оскільки я – сучасний майстер, то моя лялька має відображати і сучасне життя. Бо коли мотанку робила моя прабабуся, це була геть інша епоха, зовсім інший світогляд, лялька мала інше обличчя…

- … І, відповідно, зовсім інші потреби в майстрині, яка робила цей оберіг?

- Так, у тодішніх людей були інакші заняття та життєвий досвід… Тому своїми ляльками, поєднуючи старовинне і сучасне, я намагаюся передати зв`язок між поколіннями. Мотанка має показувати, звідки вона прийшла і куди йде, яку роль вона відіграє у сучасному світі. Лялька навіть зараз, у шаленому вирі життя, залишається актуальною. Щодо сучасних тканин, то нині є дуже багато натуральних і якісних матеріалів. Вони і гарні, і яскраві – чому це все не показати?.. Синтетичних матеріалів я не використовую. З них можна хіба що зробити оздоблення для ляльки: якусь квіточку чи намистинку.

- Мабуть, у вас багато творчих планів. Які задуми хочете втілити у життя найближчим часом?

- У мене буде різдвяна колекція ляльок. Ці мотанки я зроблю з льону у ніжних кольорах – сірий, блакитний, бежевий… А ще, хочу зробити їх за допомогою трави та прикрасити золотавою і сріблястою вишивкою. Це буде колекція з десяти ляльок, кожна з яких втілюватиме окрему різдвяну історію. Поки що я лише виношую цю ідею – маю в голові певні замальовки. Коли на небо вийде молодий місяць, почну втілювати ці задуми.

До речі

Зовсім скоро Валентина Олійник проведе майстер-клас для відвідувачів нашого сайту. Разом із майстринею будемо робити мотанку з дитинкою!

Метки: лялькарство