Учні мають ділитися зарплатою зі своїм ВПУ

Закрійник на навчанні. Фото з сайту vpu23.narod.ru

У розпал вступної кампанії на вулицях тільки й чути про університети та академії. Вчорашні школярі хочуть опанувати престижну професію й працювати у сфері юриспруденції, економіки, міжнародних відносин чи туризму. А от на професійно-технічні училища мало хто зважає: бути будівельником, маляром, перукарем чи швачкою хочуть далеко не всі. Тож система профтехоствіти переживає не найкращі часи.

У Києві вже шістдесят років існує Київське вище професійне училище технологій та дизайну одягу, що на проспекті Гагаріна. «Протягом усіх цих років наші випускники, закінчуючи ВПУ, йшли працювати на ті підприємства, які існували у Києві – наприклад, на Дарницький шовковий комбінат. Але зважаючи на те, що трапилося з галуззю (я кажу не лише про швейну, а й про трикотажну галузь), киян стали менше хвилювати робітничі професії», – відзначає директор закладу Світлана Добровольська.

Ніяких гарантій

За словами Світлани Добровольської, учнів за робітничими спеціальностями навчається все менше і менше. «Вони не бачать престижності професії і не уявляють, як такий рівень зарплати може бути гідним, – розповідає пані Світлана. – До нас приходять батьки і кажуть: «От ви рекламуєте швейну професію: швачка, кравець, закрійник… А ви можете гарантувати, що після закінчення училища моя дитина знайде собі роботу і буде отримувати зарплату вчасно?» Звісно, таких гарантій ми дати не можемо»…

Наша співрозмовниця переконана, що зараз молоді люди бачать себе лише економістами та юристами, а робітничі професії опановувати не хочуть. «Знаєте, це страшно: раніше навчальний заклад випускав шістсот учнів на рік лише з одної – швейної – спеціальності, а потім «скотився» до одної-двох груп на рік… Зараз ситуація трохи покращилася, але все одно не можна сказати, що ВПУ процвітає», – каже вона.

Фото з архіву Київського ВПУ технологій та дизайну одягу

Заробив? Половину віддай ВПУ…

З одного боку училище підтискає низький попит на робітничі спеціальності, а з іншого – байдужість держави. «Нині система профтехосвіти залишена напризволяще, – переконана Світлана Добровольська. – Наш заклад нібито державний, але мова постійно йде про те, що ми маємо вміти заробляти гроші самотужки. Тобто, п’ятнадцятирічні діти під час виробничої практики на підприємствах мають заробляти гроші, половину з яких треба перераховувати у фонд держави (до навчального закладу)».

На ці гроші освітяни мають купувати нові лампи, голки та навіть нове обладнання. «Це не під силу профтехосвіті», – стверджує пані Світлана. Відтак, училищу треба шукати інші шляхи фінансування. «Постає питання співпраці з роботодавцем. Він має покласти на свої плечі перспективу наших учнів, які згодом мають стати його працівниками», – каже вона.

На три роки загадати важко

За словами Світлани Добровольської, роботодавці мають бути зацікавлені в якісній освіті учнів ВПУ, які згодом прийдуть до них на роботу. Тож було би непогано, якби роботодавці допомагали училищу матеріалами та устаткуванням.

«Ми маємо заключити з цим підприємцем угоду про те, що через три роки учень працюватиме в нього. З одного боку, це добре – учень має конкретні перспективи. Але з іншого боку, підприємства не можуть дати нам гарантію, що візьмуть до себе випускника. Підприємства нашої галузі існують у таких умовах, що не можуть нічого обіцяти…» – каже Світлана Добровольська, нагадуючи, що з восьми великих підприємств легкої промисловості нині у Києві залишилося лише одне.

«Що можна сказати про наше обладнання, якщо йому стільки років, скільки й навчальному закладу?..  – продовжує пані Світлана. – Коли наші учні приходять на сучасні підприємства, вони мусять пройти тривалий і важкий період адаптації, адже навчаючись у нас, вони й не бачать сучасного обладнання»…

Тож професійно-технічні училища сьогодні мають вчитися виживати: співпрацювати з роботодавцями, домовлятися з учнями та батьками… Інакше, якщо ці заклади не зможуть відстояти своє право на існування, у легкій промисловості станеться колапс: кроїти й шити доведеться ненавченим цій справі юристам.

До речі

Київське вище професійне училище технологій та дизайну одягу навчає дітей на базі дев’ятих класів (перукар, швачка, кравець, закрійник) та одинадцятих (агент з організації туризму, екскурсовод, адміністратор, візажист, стиліст, закрійник, кравець, вишивальниця, перукар). До того ж, цей навчальний заклад здійснює підвищення кваліфікації дорослого населення (закрійник, кравець, перукар, візажист, адміністратор, екскурсовод).

(с) made-in-ukraine Використовуючи матеріали, зазначайте джерело.

***

Подяка:

Сооружение крыши лучше доверить профессионалам-строителям. Они знают, что - наилучший материал, ведь это гибкая и мягкая черепица.

Метки: легкопром, шиття