«Косівська кераміка – це акварель по-мокрому»

Марія Гринюк – кандидат мистецтвознавства, заступник директора з наукової роботи Косівського інституту прикладного декоративного мистецтва. Але це ще не все: пані Марія обрала й творче заняття – виготовлення керамічних виробів, витриманих у традиціях Косівщини. У майстерні Марії Гринюк цілодобово кипить життя: піч-помічниця один за одним являє світові чарівні керамічні тарелі, кахлі, кружки та інші витвори. Майстриня нахвалює косівську кераміку: каже, ця творчість дозволяє одночасно і догодити фантазії, і зберегти традиції.

- Пані Маріє, розкажіть, чим унікальна косівська кераміка? Лише притаманними їй кольорами чи ще якимось нюансами?

- По-перше, це колористика: наші вироби розфарбовані трьома кольорами. По-друге, це ритування – заповнення порожнин малюнків рисочками. Для мене особисто графіка важливіша за колір. Усі косівські майстри використовують ті самі кольори, а от передати пластику в рисунку, зробити його унікальним можна лише за допомогою графіки.

- Чому гуцули застосовують для своєї керамічної творчості лише три кольори?

- Зелений, жовтий та коричневий – це базові кольори косовської кераміки. При цьому, малюнок обов’язково має міститися на білому тлі – це також риса нашого мистецтва. Майстри розмальовували кераміку цими трьома кольорами, адже могли дістати фарбники для них. Саме ці кольори вдало «вписалися» у гуцульське життя, вони підкреслили собою карпатський колорит. Ця кераміка просто мала народитися саме на Гуцульщині! Але насправді вона родом не з наших країв…

- Он як?.. А де ж зародилася традиція, яку нині називають косівською?

- Ця традиція родом з Європи, з Польщі. Щоправда, там вона вже не збереглася, на відміну від Косівщини. Гуцули – дуже консервативні, намагаються берегти свої традиції, саме тому звичай розписної кераміки зберігся в наших краях донині. До речі, я мала можливість порівняти польську кераміку з нашою: косівські вироби набагато гарніші та багатші!

- А коли ця кераміка «прижилася» на Гуцульщині?

- У ХІХ-му столітті вона була дуже популярна серед заможних гуцулів. Проте далеко не кожен багатий господар міг дозволити собі таку розкіш: поставити у помешканні мальовану пічку, оздоблену керамічними кахлями. На цих кахлях зображували різноманітні сюжети: побут гуцулів, сакральні мотиви… До речі, я теж роблю сакральні речі: коли виготовляю кераміку з такими мотивам, вмикаю релігійний телеканал – звідти лине дуже приємна аура.

«У печі все гуде та падає!»

- Скільки часу йде на один невеликий керамічний виріб? Наприклад, на тарілочку стандартного розміру?

- На тарілку десь до місяця треба. Але. Звісно, все залежить від складності виробу та його розмірів.

- Ви робите все самотужки чи у Вас є й помічники?

- Я починаю свою роботу від сирого виробу. Якщо треба виточити великий виріб, не роблю цього самотужки, а прошу формовників.

Процес виготовлення косівської вази:

* спочатку треба виточити виріб;

* висушити його (приблизно тиждень);

* далі – покрити білим ангобом (глиною);

* знову висушити (десь місяць);

* потім треба розписати виріб у техніці ритування (це – графічний рисунок: якщо малювати по білому черепку, нагору «виходить» темна глина, схована під білим ангобом);

* після цього по рисунку можна робити малюнок (заповнювати границі кольорами);

* знову висушити;

* коли вже все добренько підсохло, закладається перший випал (треба поставити виріб до печі);

* потім – покрити виріб фарбниками ( на цій стадії додаються жовтий і зелений кольори);

* знову просушка (одна доба);

* після цього треба залити вазу білою поливою;

* закласти до другого випалу;

* тримати кулаки, аби у пічці виріб не тріснув Виготовлення цих виробів відбувається у спеціальній майстерні ()

- Якщо у пічці виріб все ж тріснув, яка доля чекає на нього?

- Цей виріб вже переробити неможливо, тож таким він і залишиться. Тарілки у пічці запікають всі разом, склавши одну на одну. І от уявіть: буває, що на найнижчий тарілці звідкілясь взявся камінчик: вона починає тріщати, а за нею – увесь стіс тарілок! Тоді у печі взагалі все гуде і падає!..

«Дефект створює ефект»

- У Вас ніколи не виникало бажання вийти за рамки трьох кольорів? Можливо, якийсь художник сказав би, що йому такої палітри замало…

- Ні, мене не «тягне» на інші кольори, адже моя мета – зберегти цю традицію. Звісно, я працювала з керамікою інших, більш сучасних кольорів. Був період, коли на мою творчість впливала прибалтійська кераміка: я була просто зачарована цими витворами. Але згодом все ж повернулася до рідних традицій.

- До речі, чому Ви взагалі звернулися до кераміки? Чим це мистецтво Вас привабило?

- Мені подобається вільна лінія, вільна графіка, вільні кольори, які ніби затікають у малюнки. Косівська кераміка нагадує мені акварель по-мокрому: фарба наче розтікається! На перший погляд, це дефект, але він створює ефект Одного разу я побачила, що майстри почали відходити від традиційної технології і малювати фарбою просто на один раз випаленій глині. Вони імітували косовську кераміку, але це не були справжні косівські роботи. Тоді я подумала: те, що я можу написати, як науковець, – це одне, але треба також берегти традиції та показувати людям, як правильно робити. Зараз дуже небагато майстрів працює у традиційній косовській кераміці.

- Для того, щоб створювати таку красу, достатньо лише народитися на Косівщині, чи потрібна ще й спеціальна освіта?

- Гадаю, цілком достатньо народитися у Косові Проте художня освіта мені особисто дуже допомогла. Я закінчила косівське училище – воно дало мені основні знання. Потім я навчалася у львівській академії. Коли ти вже сформований фахівець, академія дає можливість спілкування з майстрами, вона розвиває творче мислення…

«Легше ткати килими»

- Косівська кераміка далася Вам легко?

- Робити кераміку дуже важко. Легше, наприклад, ткати килими: ти не ходиш колами навколо печі і не хвилюєшся, що ж там вийде… У печі виріб може поламатися, перегоріти. Коли ткаля робить килим, вона бачить, що вийде у результаті. А тут – суцільна таємниця. То вже піч говорить, чи ти правильно фарби використав, чи правильно в тебе співіснує полива із глиною… Це фантастика! Треба завжди тримати руку на пульсі технології. До того ж, робота з глиною – це важка праця для жінки.

- Ваші вироби – суто декоративні чи їх можна використовувати й «за призначенням»?

- Косівська кераміка завжди була вжитковою, тому я пропагую її використання й зараз. У мене самої вдома є піч з косівськими кахлями. Крім того, дуже багато ваз, плиток, тарілок, іграшок, підсвічників – іншими словами, цілком вжиткових речей…

- Яку роботу можете назвати своєю гордістю?

- Це таріль «Тюльпанове літо»: на глиняному тлі я намалювала з натури букет тюльпанів. Це було років десять чи п`ятнадцять тому… Дуже люблю тюльпани!

- Робите кераміку лише «для душі» чи працюєте й на замовлення?

- Звісно, працюю на замовлення, адже хочеться заробляти улюбленою справою. Наша кераміка – не з дешевих, але в мене є такі роботи, які не продам ні за які гроші.

- Звідки берете глину? Майстри-шкіряники скаржилися нам, що дістати якісну шкіру в Україні важко, а яка ситуація з глиною?

- Здебільшого, беру місцеву глину – вона є у нас, у Косові. Майстри йдуть у підгір’я, беруть звідти глину, розмішують її та отримують коричневий ангоб. Є в нас і сіра місцева глина. А от білої глини у нас немає – її завозять зі Сходу України. Якщо порівнювати нашу кераміку з Васильківською (яку я обожнюю!), то наша буде більш декоративною. Справа в тому, що ми робимо вироби з більш піщаної глини, тому, наприклад, якщо наповнити косівську вазу водою, вона може протекти. А от цілком вжиткові речі – наприклад, макітри – не протікають. Справа в тому, що у вжитковий виріб наливають жирне молоко, яке обмащує макітру жиром. Така собі природна полива виходить

Метки: кераміка